Аксіомою закордонних практик є те, що початком успішних правовідносин у будь-якій сфері виступає підписання угод про нерозголошення інформації або NDA («non-disclosure agreement»), але в Україні такий вид договору не має особливої популярності. Проблема правового регулювання NDA в українському законодавстві зумовлена не систематизованим підходом та «розкиданістю» норм, але судова практика доводить, що такі угоди працюють, тому перед юристами у сфері кіберспорту стоїть завдання зробити NDA ефективним як для кіберспортсменів, так і для інших суб’єктів у сфері геймінгу.
Цей договір є гарантією запобігання витоку будь-якої конфіденційної інформації: від комерційної таємниці до персональних даних. Крім вищевикладеного, мета NDA – передбачити компенсацію у разі втрат компанії, якщо витік таки трапиться. Для підвищення ефективності такої угоди варто уникати шаблонних формулювань та прописувати працездатні юридичні механізми для виграшної позиції у разі судових розглядів.
Кожна компанія сама вирішує що включити до такого договору. Як правило, у NDA вказують такі пункти: сторони; визначення конфіденційної інформації; визначення неконфіденційної інформації; умови розкриття інформації (правомірне розголошення); визначення способів розголошення інформації; штрафи та обов’язок відшкодувати збитки. Крім іншого, не варто забувати вказувати місце розгляду спору, яким може бути і український суд, і спортивний арбітражний суд, а також суд за місцезнаходженням вашого контрагента (якщо він нерезидент).
Запорукою успішного NDA є прописаний перелік конфіденційної інформації, котрий компанія має право визначити самостійно.